Автор: Олег Щербак
Адвокат, ЮК “Правозахист Україна” 

Порушення карантину бізнесом: що каже судова практика

З часу введення в Україні карантину запрацювали нові правила, які направлені на посилення відповідальності за порушення встановлених обмежень.

Два законодавчі акти, якими посилили відповідальність та в окремих випадках ввели нові склади правопорушення: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 р. та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 р. (у редакції закону від 18.04.2020 р.).

Цими законами, зокрема:

– у частині порушення карантинних норм і правил – введено відповідальність за порушення карантину людей (ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

– у частині відповідальності за порушення встановленого порядку здійснення закупівель – встановлено окрему відповідальність за неоприлюднення або порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлі, що здійснюються відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (ст. 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

– у частині ціноутворення – уточнено склад адміністративного правопорушення та посилено відповідальність за порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а також посилено адміністративно-господарські санкції до суб’єктів господарювання, які встановлені ст. 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення»;

– тимчасово, на час дії карантину, впродовж трьох місяців посилено кримінальну відповідальність за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань (ст. 325 Кримінального кодексу України).

За інформацією Міністра внутрішніх справ, яку він озвучив на останньому засіданні Уряду, в Україні складено 10 303 протоколи про порушення карантинних норм. Окремої статистики щодо складених протоколів та ухвалених рішень за порушення правил ціноутворення поки що не оприлюднено.

Єдиний державний реєстр судових рішень також не містить інформацію щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 325 Кримінального кодексу України за дії (або бездіяльність), які були вчиненні під час карантину.

Аналіз судових рішень за наслідками розгляду адмінпротоколів про порушення карантину людей дає підстави стверджувати, що в більшості випадках суд або закриває провадження у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (наприклад, рішення в Реєстрі №89028632, №89054988), або звільняє правопорушника від адміністративної відповідальністю на підставі ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення (наприклад, рішення в Реєстрі №89026151, №89077108), або направляє матеріали адмінсправи на доопрацювання (наприклад, рішення в Реєстрі №89070536).

Є дійсно випадки, коли суд визнає особу винною та накладає адміністративне стягнення за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (наприклад, рішення в Реєстрі №89028654).

У багатьох випадках суд, закриваючи провадження у справі у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії», де, серед іншого, зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її. Так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Також суди активно використовують рішеннях у справах «Гурепка проти України (N2)» від 8 квітня 2010 р., «Лучанінов проти України» від 9 червня 2011 р. на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).

У випадках направлення справ на доопрацювання суди неодноразово звертали увагу на той факт, що органами внутрішніх справ не додавалися до матеріалів справи докази реєстрації осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, в якості суб’єктів господарювання (наприклад, рішення в Реєстрі №89065599, №89065601).

Звільняючи особу від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, суди виходять із характеристики особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та із тяжкості вчиненого діяння (наприклад, рішення в Реєстрі за №89066601).

Зрозуміло, що судова практика далі буде накопичувати все більше різних судових рішень у зазначених справах. Проте першим висновком можна вважати те, що держава на сьогодні не забезпечила належну діяльність правоохоронної системи, і таким чином ефективність введених карантинних заходів залишається під питанням. Використовуючи численні помилки при оформленні матеріалів справи про адміністративні порушення, від відповідальності ухиляються серйозні правопорушники, в той час як фіксування формальних випадків порушення карантину стає масовими і суди відповідним чином реагують на них.

Коментар опубліковано уна сайті видання “Юридична газета” від 8 травня 2020 року https://bit.ly/2X8njve.