Правові засади захисту внутрішнього ринку

04.11.2022

Країни, що об’єдналися в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), а згодом і у Світовій організації торгівлі (СОТ) взяли на себе зобов’язання підтримувати свої митні збори у межах узгоджених граничних рівнів та виключати надання будь-яких переваг, сприянь, привілеїв чи імунітету щодо експорту або імпорту товару окремим країнам або союзах у порівнянні з іншими країнами-учасниками ГАТТ (СОТ) . Тобто, такі країни зобов’язалися не підвищувати мито на будь-який товар вище певного рівня. Це забезпечує прозорість, передбачуваність та рівність у торгівлі та означає те, що країна-імпортер не може в односторонньому порядку збільшити мито до ставки вищої, ніж вона домовилась у рамках СОТ.

Крім цього, члени СОТ домовились про відмову від кількісних обмежень на імпорт відповідно за виключенням умов, відповідно до статті XI ГАТТ. Отже, член СОТ не може безпідставно в односторонньому порядку обмежити обсяг імпорту будь-якого товару загалом або від конкретного члена СОТ. У поєднанні з поступками згідно зі статтею II ГАТТ це означає, що країни-члени СОТ мають чіткі та регламентовані способи обмеження імпорту, якщо такий імпорт спричиняє або загрожує заподіянням шкоди вітчизняній промисловості.

Кожна країна-член СОТ має право на економічні заходи для того, щоб протистояти нечесній, неринковій  торговельній діяльності, що має місце в деяких країнах чи компаніях, або виправлення дисбалансу, що виник в певних секторах економіки в зв’язку з лібералізацією торгівлі. З набуттям в 2008 році членства в СОТ, Україна отримала змогу не тільки всебічно інтегруватися до міжнародної торговельної системи, а й створила правові засади для стабільного і передбачуваного ведення зовнішньоекономічної діяльності та захисту внутрішнього ринку.

Отже, в межах СОТ країни затвердили інструменти торговельного захисту, порядок і процедури його використання. Дякуючи такому інструменту торговельного захисту, країни можуть встановити певні обмеження якщо вітчизняна промисловість зазнає шкоди внаслідок обсягу або цін на імпорт.

До засобів торговельного захисту відносять антидемпінгові заходи, антисубсидиційні або компенсаційні заходи та захисні заходи. Ці інструменти торговельного захисту передбачені СОТ, як виняток  і можуть бути використані для захисту вітчизняної промисловості в країні-імпортері від імпорту за певних умов та дотримання певних процедур.

Виділяють наступні блоки правового регулювання засобів торговельного захисту:

Метою торгівельного захисту не заборона імпорту чи закриття ринку, а лише компенсація негативних наслідків від імпорту. Отже, якщо демпінг не задіє шкоди вітчизняним виробникам чи певний товар взагалі не виробляється в країні імпорту,  то такий демпінг, відповідно до статті VI ГАТТ не заподіює матеріальної шкоди й не може бути предметом торгівельного захисту.

Правове регулювання торговельного захисту в Україні включає закони України:

• Про зовнішньоекономічну діяльність;
• Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту;
• Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту;
• Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну.

Відповідно до статті з Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”, проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюється на засадах, визначених цим Законом, уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади – Міністерством економіки України (далі – міністерство), Держмитслужбою, а також Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі (далі – МКМТ або Комісія).

Але, саме Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних захисних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних захисних заходів.

Демпінг – ввезення на митну територію країни імпорту товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару. Отже, йдеться про цінову дискримінацію між національними ринками країн, за якої той самий продукт продається на різних національних ринках за різними цінами без економічного чи комерційного обґрунтування.

Таким чином, ГАТТ дозволяє державам-членам, у яких іноземний товар реалізується за заниженими цінами, вжити заходів, за умови доведення факту, що товар продається за демпінговими цінами та одночасно наносить шкоду галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів.

Отже, доведення факту та перевірка такого факту проводиться за встановленою процедурою.

Розслідування з метою встановлення наявності та впливу демпінгу, про який стверджується, що він має місце, а також величини демпінгової маржі розпочинається Міністерством з порушення антидемпінгової процедури за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені. Або за поданням органу виконавчої влади країни імпорту, або професійної спілки працівників підприємств національного товаровиробника.

Скарга подається у письмовій формі заявником – національним товаровиробником чи фізичною або юридичною особою, що діє від імені національного товаровиробника. В такий скарзі повинні міститись докази наявності демпінгу і шкоди, наявність причинно-наслідкового зв’язку між ними.

Після отримання скарги Міністерство порушує антидемпінгову процедуру, в ході якої розглядає докази, що містяться у скарзі, з метою визначення, чи є ці докази достатніми для порушення антидемпінгового розслідування відповідно. Після чого, Міністерство подає Комісії звіт про результати проведення антидемпінгової процедури.

Рішення про порушення антидемпінгового розслідування приймає Комісія за поданням Міністерства. Таке рішення приймається на підставі доказів, що підтверджуються фактичними даними антидемпінгової процедури. Розслідування порушується у разі, якщо Міністерством і Комісією встановлено, що скаргу було подано національним товаровиробником або від його імені та, якщо така скарга підтримується українськими виробниками, сукупне виробництво яких становить понад 50 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару, виробленого тією частиною підприємств національного товаровиробника, яка підтримує скаргу або висловлює заперечення.

Після прийняття рішення про порушення розслідування за скаргою Міністерство починає зазначене розслідування.

Субсидований імпорт – ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару.

Угода СОТ “Про субсидії та компенсаційні заходи” визначає те, що більшість форм субсидування є дозволеними, але підлягають регулюванню.

Факт надання субсидії має місце у разі, якщо є фінансовий внесок державних органів або надається в будь-якій формі підтримка бюджетних надходжень чи підтримка цін з боку держави в результаті цього надається пільга.

У процесі антисубсидиційного розслідування розслідуються факти наявності фінансового внеску державних органів і встановлюється наявність прямих переведень коштів (дотацій, позики, гарантій); надання пільг чи звільнень при справлянні податків з доходів; забезпечення суб’єктів господарсько-правових відносин майном, товарами, послугами; участі у фінансуванні суб’єктів господарсько-правових відносин прямо або опосередковано;

Якщо в процесі антисубсидиційного розслідування встановлюється, що субсидія є специфічною, тобто такою, що має істотні ознаки, які відрізняють легітимну субсидію від нелегітимної субсидії, до імпорту в Україну, який користується пільгами від нелегітимної субсидії, як правило, застосовуються компенсаційні заходи.

У разі стрімкого зростання імпорту в Україну, що заподіює значну шкоду або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику, за заявою національного товаровиробника або відповідно до подання Держмитслужби Міністерству, яке в свою чергу, Кабінет міністрів України та МКМТ

Відповідно до статті 17 Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» та статті 7 Угоди СОТ спеціальні захисні заходи застосовуються протягом строку, що є необхідним для запобігання серйозної шкоди чи усунення наслідків такої шкоди. Строк захисних заходів не повинен перевищувати чотирьох років, якщо тільки компетентні органи не вирішують продовжити термін дії заходів, однак сукупний строк застосування спеціальних заходів, включно з дією попередніх спеціальних заходів (якщо такі були) та усіх подовжень, не повинен перевищувати восьми років.

У разі прийняття Комісією рішення про застосування спеціальних заходів, може бути запроваджене режим квотування імпорту в Україну, з визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу або установлення спеціального мита щодо імпорту в Україну, який є об’єктом спеціального розслідування.

Встановлене Комісією спеціальне мито сплачується імпортером товару в Україну незалежно від інших податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються при імпорті в Україну.

Розмір ставки спеціального мита визначається у відсотках до митної вартості товару, що є об’єктом спеціального розслідування. Митна вартість цього товару розраховується відповідно до базисних умов поставки CIF – кордон України. Спеціальне мито справляється у відповідному розмірі та у кожному випадку окремо на недискримінаційній основі, незалежно від країни експорту.

Отже, засоби торговельного захисту відіграють важливу роль у торговельній політиці кожної країни, оскільки встановлюють правила, згідно з якими національна промисловість може бути захищеною від імпорту, що завдає їй шкоди. Використання засобів торговельного захисту вимагає послідовного і чіткого застосування правил та процедур, зрозумілих не лише національним товаровиробникам, а й усім країнам-членам СОТ.

Спеціально для Юрист і Закон

Автор: Герман Тасліцький

адвокат, керуючий партнер Delta International Services