Автор: Герман Тасліцький
Адвокат, Директор Delta International Services

«Митна» відповідальність

Відповідальність за порушення строків тимчасового ввезення товарів за Митним та Податковим кодексами України у разі самостійного виявлення заниження податкового зобов’язання

Митний режим тимчасового ввезення є одними з найбільш використовуваних та зрозумілих для суб’єктів ЗЕД, однак допоки не постає питання щодо порушення строків використання цього режиму та відповідальності суб’єктів ЗЕД за таке порушення.

Тимчасове ввезення — це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності й підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.Залежно від товарів, останні можуть бути поміщені в режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами (відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 р.)) або з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами. В першому випадку суб’єкт ЗЕД звільняється повністю від сплати митних платежів, у другому — за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3% від суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення. У такому ж порядку сплачуються митні платежі у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів.

Строк тимчасового ввезення товарів встановлює орган доходів і зборів у кожному конкретному випадку, але він не повинен перевищувати 3 роки з дати поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення. До закінчення встановленого строку тимчасового ввезення такий строк може бути продовжений за заявою власника цих товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженої ним особи. Однак існують непоодинокі випадки порушення строку тимчасового ввезення підприємствами (особами, відповідальними за дотримання митного режиму тимчасового ввезення). Розберемо наслідки такого порушення.Відповідальній посадовій особі підприємства слід очікувати складання органом доходів і зборів відповідного протоколу про порушення митних правил (ППМП) відповідно до ст. 481 МКУ, яка залежно від строку, на який перевищений строк тимчасового ввезення, встановлює санкцію у вигляді попередження або накладення штрафу в розмірі від 50 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Окрім адміністративної санкції щодо посадової особи підприємства, Податковий кодекс України встановлює обов’язок сплатити податкову заборгованість (митні платежі) та фінансову відповідальність за порушення законодавства з питань оподаткування. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.Ст. 303 МКУ «Стягнення митних платежів» встановлює, що у разі несплати або неповної сплати митних платежів у встановлений строк такі платежі стягуються в порядку та строки, визначені Податковим кодексом України. Належні до сплати суми митних платежів стягуються з осіб, відповідальних за їх сплату. Якщо з погашенням податкової заборгованості немає питань, то з нарахуванням штрафу та пені виникають серйозні труднощі.Розуміючи, що митна декларація, відповідно до ст. 46 Податкового кодексу України прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов’язань, виникає декілька питань, що потребують узгодження між митною та податковою службами. Зокрема, напрямок перерахування податкової заборгованості — на бюджетні рахунки чи на єдиний казначейський рахунок, що обслуговує митні платежі; зобов’язання щодо сплати пені у разі самостійного виявлення заниження податкового зобов’язання встановлені ПКУ; момент виникнення обов’язку сплатити штраф тощо.У п. 50.1 ст. 50 «Внесення змін до податкової звітності» передбачено, що в тому випадку, якщо у майбутніх податкових періодах (враховуючи строки давності, визначені ст. 102 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (в тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.Платник податків, який самостійно (в тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, встановлених п. 50.2 цієї статті, або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3% від такої суми до подання уточнюючого розрахунку, або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, в якому був виявлений факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу в розмірі 5% від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

На мою думку, у разі виявлення заниження податкового зобов’язання за митною декларацією до платника податків може застосовуватися лише штраф у розмірі 3% після надіслання уточнюючого розрахунку та сплати податкового зобов’язання. Реалізуючи цю норму, платник податків направляє відповідне повідомлення митному органу, в якому повинен зазначити номер митної декларації, в якій виявлено помилку, розрахувати правильні митні платежі з розподілом за видами податків та перерахувати їх на відповідні бюджетні рахунки в Казначействі або на єдиний казначейський рахунок ДМСУ.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає в податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою. У разі відображення суми помилки в уточнюючій декларації датою узгодження податкового та/або грошового зобов’язання є дата подання такої уточнюючої декларації.

Варто звернути увагу, що відповідно до процедури, яку застосовує митний орган у разі отримання повідомлення про самостійне виявлення помилки згідно зі ст. 50 ПКУ від платника податків, проводиться формування відповідного аркуша коригування до митної декларації, в якому відображаються виправлені суми митних платежів. Саме дата створення аркуша коригування вважатиметься датою узгодження податкових зобов’язань. При цьому, відповідно до ст. 57.1 ПКУ, суму податкового зобов’язання, визначену в митній декларації, платник податків зобов’язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

Таким чином, у разі перерахування коштів для погашення податкового зобов’язання на єдиний казначейський рахунок ДМСУ датою погашення вважатиметься дата оформлення аркуша коригування та перерахування митним органом коштів на відповідні бюджетні рахунки, а у разі самостійного перерахування на бюджетні рахунки сум заборгованості за податками — дата такого перерахування.

Що стосується пені у разі самостійного виявлення заниження податкового зобов’язання, на мою думку, потрібно керуватися ч. 3 ст. 132 ПКУ «Порядок нарахування пені у разі порушення умов, за яких надавалося звільнення (умовне звільнення) від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України». Зазначена стаття передбачає, що в тому випадку, якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та його погашає, пеня не нараховується. Однак це правило не застосовується, якщо платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження, а також якщо суд встановив вчинення злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою-платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання. Ці винятки повністю збігаються з нормами п. 102.2 ст. 102 «Строк давності та їх застосування» ПКУ, який передбачає умови, за яких грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності.

Таким чином, незважаючи на норми пп. 129.1.3. та пп. 206.16 ПКУ щодо порядку нарахування пені, Податковий кодекс надає винятки щодо обов’язку сплатити пеню саме при оподаткуванні під час ввезення товарів на митну територію України. Отже, порушуючи строки тимчасового ввезення товарів, у разі самостійного виявлення факту заниження податкового зобов’язання, декларант несе такі ризики: складання щодо посадової особи декларанта Протоколу про порушення митних правил за ст. 481 МКУ; необхідність сплатити податкові зобов’язання в розмірі наданих податкових пільг під час розміщення товару в режим тимчасового ввезення; сплатити штраф у розмірі 3% відповідно до абз. 4 п. 50.1. ПКУ.

Статтю опубліковано у виданні “Юридична газета” №50 (704) від 10 грудня 2019 року.