fbpx

Автор: Юлія Хоменко
Адвокат, ЮК “Правозахист Україна” 

Митна вартість під контролем

Питання митної вартості товарів на сьогодні не втрачають актуальності, оскільки основною ціллю визначення митної вартості товарів є визначення бази для нарахування митних платежів. Крім того, митна вартість є важливим елементом для митної статистики, застосування заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Поняття та порядок визначення митної вартості регулюється Митним кодексом України та нормами міжнародного права, зокрема, положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.

Так, Митний кодекс України визначає митну вартість як вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49).

В той час як відповідно до статті І Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або що підлягає сплаті за товари, коли вони продаються на експорт до країни імпорту, скоригованою відповідно до положень статті 8 за умов, визначених вказаною статтею.

Тобто, Митний кодекс обмежує поняття митної вартості сферою її використання – для митних цілей, що було свідомо зроблено у редакції кодексу 2012 року для унеможливлення ототожнення податковим органом митної вартості зі звичайною ціною для подальшою реалізації імпортованого товару на території України.

Зважаючи на досвід роботи у сфері митного права, уважаю, що захист інтересів бізнесу щодо підтвердження митної вартості має розпочинатися не після отримання запиту додаткових документів чи тим більше після отримання рішення про коригування митної вартості товарів, а ще на етапі укладення контракту – визначення умов поставки, умов розрахунків з контрагентом, вимоги до продавця про надання документів та відомостей, які повинні бути передані разом з товаром. Це дозволяє одразу спланувати усі складові митної вартості товару (якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті) та документи, якими імпортер буде їх підтверджувати.

Варто зазначити, що при такому підході підтвердження митної вартості є справою часу і навіть якщо митний орган відмовиться її визнати, то в судовому порядку зробити це буде значно простіше.

Першим етапом підтвердження митної вартості в межах митного оформлення є визначення митної вартості товарів. Так, стаття 51 Митного кодексу України закріплює, що лише декларант визначає митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України. Вказане положення кореспондується з пунктом 1 частини другої статті 52 Митного кодексу, що визначає, що декларант зобов’язаний заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів. Звідси й випливає другий етап – заявлення митної вартості товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів, порядок якого передбачений главою 40 розділу VIII Митного кодексу.

У випадках, визначених Митним кодексом України, для заявлення митної вартості товарів разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку обов’язково подається декларація митної вартості, а саме:

1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни;

2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу;

3) якщо покупець та продавець пов’язані між собою.

У будь-якому випадку декларація митної вартості не подається при поставках до 5000 євро.

У всіх інших випадках (тобто коли митна вартість дорівнює фактурній) кодекс надає право декларанту подавати декларацію митної вартості за бажанням.

Статтею 53 Митного кодексу України передбачені документи, що подаються для підтвердження декларантом заявленої митної вартості. Втім, 07.11.2019 р. набрав чинності Закон України від 02.10.2019 р. № 141-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо деяких питань функціонування авторизованих економічних операторів», внаслідок чого вказана стаття зазнала деяких змін. Так, було виключено вимогу щодо подання органу доходів і зборів документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, одночасно з митною декларацією.

Тобто, з набранням чинності вказаних змін та з урахуванням частини другої статті 264 Митного кодексу України, декларанти мають право разом з митною декларацією подавати лише рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та у випадках, встановлених Кодексом, – декларацію митної вартості та зазначити відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 Митного кодексу України (зокрема і документи, що підтверджують митну вартість товарів) в графі 44 митної декларації.

Втім, митний орган має право вимагати від декларанта надати оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, чим звісно і буде користуватися, а там і вишукувати розбіжності та відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Отже, фактично використати вказане «спрощення» зможуть лише авторизовані економічні оператори в межах так званої процедури спрощеного декларування, що передбачена статтею 2601 Митного кодексу України (якою кодекс доповнений тим же законом від 02.10.2019 р.) за наявності відповідного дозволу.

Тому вважати це послабленням для бізнесу наразі вважати не можна.

Ще одну зміну було внесено в абзац перший частини третьої статті 53 кодексу – після слів «містять розбіжності» доповнено словами «які мають вплив на правильність визначення митної вартості». Це нововведення покликане ймовірно захищати імпортерів від недобросовісних запитів митниць.

Проте, маю сумнів щодо реальної дієвості цієї норми, оскільки працівники митних органів здебільшого не вважають за необхідне дотримуватися вже існуючого механізму запиту додаткових документів – описувати наявність розбіжностей, ознак підробки чи відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Далі відповідно до статті 54 Митного кодексу України, здійснюється наступний етап підтвердження заявленої декларантом митної вартості – контроль. Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється лише митними органами. Права та обов’язки митного органу під час здійснення контролю визначені також в статті 54 кодексу. Кодекс закріпив вичерпний перелік підстав, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю (частина шоста статті 54 Митного кодексу України), а саме у разі:

1) неправильно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2)  неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 Митного кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 Митного кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Результатом здійснення контролю може бути як визнання митної вартості, так і її коригування, що є завершальним етапом.

Коригування митної вартості може проводитися тільки митним органом в рамках статті 55 Митного кодексу. Тобто, митний орган не визначає митну вартість, а здійснює її коригування.

Для розуміння масштабності обсягів коригування митної вартості наведу статистичні дані. Так, відповідно до звіту роботи ДФС України за 2018 рік за рахунок коригування митної вартості товарів у 2018 році забезпечено близько 94,5 % додаткових надходжень до державного бюджету. В абсолютній величині сума таких надходжень склала 4,65 млрд. грн. разом з тим, вже за перше півріччя 2019 року сума таких додаткових донарахувань за рахунок коригування митної вартості становить 4,311 млрд. грн. Тобто, за половину 2019 р. вже майже досягнуто минулорічний показник.

Як зменшити ризик коригування митної вартості товару?

Як було зазначено вище, необхідно відповідально поставитися до підготовки контракту та всіх документів, що підтверджують заявлену митну вартість, впевнитися у відсутності розбіжностей у вказаних документах. Під час супроводження клієнтів ми також готуємо заяву від декларанта з описом усіх особливостей кожної зовнішньоекономічної операції, поясненнями до кожного наданого документа чи підставами їх неподання.

Зазначені заходи не завжди можуть завадити митному органу все ж знайти «розбіжності» й надіслати запит додаткових документів на підставі частини третьої статті 53 Митного кодексу України. Фактично отримання такого запиту дає розуміння, що митним органом буде відмовлено в прийнятті митної вартості декларанта. В такому разі варто також готувати письмове спростування вказаних митним органом недоліків з обґрунтуванням надання чи ненадання тих чи інших запитуваних документів та наполягати на проведенні письмових консультацій.

Далі в разі  прийняття рішення про коригування митної вартості товарів декларант відповідно до статті 24 Митного кодексу має право оскаржити його до органу вищого рівня або безпосередньо до суду.

У моїй практиці є кейси щодо скасування рішення про коригування митної вартості в ДФС України, однак не всі декларанти готові витрачати час на оскарження рішень про коригування в органах вищого рівня, оскільки часто таке оскарження є не результативним. Тому частіше імпортери віддають перевагу одразу судовому порядку скасування рішення.

Аналіз судової практики, в тому числі практики Верховного Суду, свідчить про те, що переважна більшість рішень про коригування митної вартості товарів скасовуються судом через недотримання митними органами вимог частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Вказана норма визначає, що письмове рішення про коригування заявленої митної вартості має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом  доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються, та про право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Серед найпоширеніших випадків недотримання митницею вимог частини другої статті 55 Митного кодексу України наступні:

  • безпідставне посилання на наявність розбіжностей в документах декларанта та відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. В той же час митний орган не зазначає, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника;
  • необґрунтований вибір резервного методу визначення митної вартості, пов’язаний з відсутністю проведення реальних консультацій з декларантом;
  • ненадання вичерпного переліку вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
  • зазначення в рішенні номерів та дат митних декларацій, які лягли в основу коригування митної вартості без здійснення пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Усі ці недоліки дозволяють скасовувати такі протиправні рішення про коригування митної вартості товарів.

Найсуттєвішою помилкою, якої припускаються декларанти та/або їх уповноважені особи після отримання рішення про коригування митної вартості, є оформлення митної декларації, ігноруючи порядок, передбачений частиною сьомою статті 55 Митного кодексу України, а саме зі сплатою митних платежів згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

У такому разі у лівому підрозділі графи 43 митної декларації «метод визначення вартості» декларант зазначає 6 метод і сплачує митні платежі, відповідно до глави 2 розділу ІІ «Заповнення граф митних декларацій» Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012  року №651.

Однак, якщо декларант не погоджується з рішенням про коригування митної вартості товарів та має на меті оскаржувати таке рішення, декларування має здійснюватися наступним чином: у лівому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався, у правому – порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався митним органом.

При цьому заповнення граф 47 «Нарахування платежів» також має свої особливості. Так, у разі прийняття рішення про коригування митної вартості товарів у випадку, передбаченому статтею 55 Митного кодексу України, відображення сум митних платежів під час оформлення митної декларації здійснюється окремими рядками, а саме:

  • митні платежі, нараховані згідно з митною вартістю, визначеною Декларантом, що підлягають сплаті до державного бюджету;
  • митні платежі, нараховані згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
  • різниця між сумами платежів, нарахованих згідно з митною вартістю, визначеною Декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, сплата якої забезпечується шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Указане вище є вкрай важливим для здійснення захисту імпортера при підтвердженні заявленої митної вартості, оскільки з аналізу підпункту «а» пункту 5 частини другої статті 55 Митного кодексу України вбачається, що випуск товарів у вільний обіг зі сплатою митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів, здійснюється у разі згоди декларанта з рішенням про коригування митної вартості товарів.

Висновок. Питання митної вартості з роками не втрачають актуальності, а набирають нових обертів. Хочеться зауважити, що процес підтвердження митної вартості є доволі клопітким, проте, маючи знання та певний досвід, його можна відточити та зменшити ризик коригування митної вартості ще на етапі митного оформлення або забезпечити скасування протиправного рішення про коригування вже у суді. Крім того, якщо дії митного органу зводяться до коригування митної вартості, то вкрай важливим під час митного оформлення є співпраця митного брокера з митним юристом (адвокатом) для забезпечення захисту інтересів імпортера.

Статтю опубліковано у виданні Юрист&Закон №45 від 12 грудня 2019 року.