Адаптація митного законодавства України до ЄС
05.09.2022
На четвертому році незалежної України та на другому році існування сучасного ЄС, наша держава підписала Угоду про партнерство і співробітництво із Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.
Сторони в Угоді, зокрема, погодили зближення української митної системи з митною системою Співтовариства.
В розвиток ідей більш тісного співробітництва в 2003-2004 роках ухвалюються закони України, якими затверджуються відповідна Концепція та Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Адаптацією прийнято вважати поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу, яке складається з: Міжнародних Договорів щодо заснування Європейського Співтовариства, починаючи з 1957 року, регламентів, директив, рішень та інших актів нормативного характеру, які приймаються інститутами Європейського Союзу, рішень Суду Європейського співтовариства, в яких дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.
Чинна Концепція передбачає, серед іншого, надання пріоритету в наближенні українських нормативних актів до відповідних законодавчих актів Європейського Союзу, що сприятиме створенню сучасної податкової та митної систем.
Наслідками подальшої боротьби за незворотність європейського курсу України стали довгоочікувана Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та конституційні зміни щодо європейського майбутнього нашої держави.
Під час Героїчного спротиву України московській навалі в червні 2022 року Україні надано статус кандидата на вступ до ЄС. Разом з цим залишаються вимоги щодо подальшої адаптації митного законодавства, як про це було зазначено в Додатку XV до Глави 5 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Європейською Комісією одночасно наголошено на результатах, які досягнуто в митній сфері.
Так, окремо виділено нещодавні зміни – створення законодавчих та технічних умов для приєднання до Конвенцій про процедуру спільного транзиту та про спрощення формальностей у торгівлі товарами, а також впровадження Програми уповноважених економічних операторів.
Приєднання до транзитної системи ЄС (NCTS)
Вважається, що транзитна система Європейського Співтовариства з’явилася в 1968 році після ухвалення Єдиного європейського митного тарифу. Тоді вперше були використані символи Т1 для товарів, що не належать до Співтовариства, і Т2 для товарів Співтовариства.
Система включає три окремі процедури транзиту:
- союзний транзит – використовується для митних транзитних операцій між державами-членами ЄС (а також Андоррою та Сан-Марино) і, як правило, застосовується до переміщення товарів, що не належать до Європейського Союзу, для яких застосовуються мита та інші збори при імпорті, а також щодо Союзних товарів, які між пунктом відправлення та пунктом призначення в ЄС мають проходити через територію третьої країни. Правила союзного транзиту визначаються Митним кодексом ЄС.
- спільний транзит – процедура спільного транзиту, яка використовується для переміщення товарів між державами-членами ЄС (27 країн), країнами ЄАВТ (Ісландія, Норвегія, Ліхтенштейн і Швейцарія), Туреччиною (з 1 грудня 2012 року), Республікою Північна Македонія (з 1 липня 2015 року), Сербія (з 1 лютого 2016 р.) і Великою Британією (з 1 січня 2021 р.). Процедура базується на Конвенції про процедуру спільного транзиту від 20 травня 1987 р.
Процедура передбачає обмін повідомленнями в окремій Комп’ютерній системі NCTS, між митницями призначення та митницями відправлення.
Система NCTS запрацювала в 2000 році, коли свої програми спільного обміну даними запустили Іспанія, Італія, Німеччина та Швейцарія.
- транзит за процедурою МДП – дозволяє переміщувати товари під митним контролем через міжнародні кордони без сплати мит і податків, які зазвичай сплачуються під час імпорту (або експорту). Умовою процедури МДП є те, що переміщення вантажу має включати автомобільний транспорт.
Законодавчою підставою використання процедури МДП є TIR Конвенція (Конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 1959 року, яка адмініструється Європейською економічною комісією ООН). Розроблена після Другої світової війни, щоб допомогти відродити економіку післявоєнної Європи, наразі вона діє для 77 країн-підписантів. Процедура МДП здебільшого використовується з країнами Східної Європи, які не входять до ЄС, Туреччиною та частинами Близького Сходу. З моменту формування єдиного європейського ринку процедура МДП стала непотрібною для перевезення товарів всередині ЄС.
Наразі діють особливості застосування процедури МДП, що відрізняють її від процедури Спільного транзиту. Це, зокрема – ліміт по сумі гарантій на одну книжку МДП яка має становити 100 000 євро. Кожного разу, коли мита та інші збори перевищують максимальну суму, яку покриває кожна книжка МДП (100 000 євро) щодо операції МДП, митниця відправлення дозволяє торговцям покривати операцію МДП, пред’явивши дві або більше книжок МДП. Зі збільшенням суми гарантії МДП з 60 000 євро до 100 000 євро зменшується ймовірність того, що суми гарантії МДП (книжки МДП) буде недостатньо для покриття потенційних митних зборів.
З 1 січня 2009 року на території Європейського Співтовариства всі операції транзиту на умовах Конвенції МДП (TIR) в обов’язковому порядку здійснюються з використанням європейської митної інформаційної системи NCTS.
Україна також є членом TIR Конвенції та використовує її.
Разом з тим, Україна в Угоді про асоціацію з ЄС взяла на себе зобов’язання щодо приєднання до Конвенції про процедуру спільного транзиту.
Відповідно до положень, викладених в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, це призведе до узгодження у сфері митного транзиту.
В 2019 році ухвалено закон України Про режим спільного транзиту та запровадження національної електронної транзитної системи, який надає можливість підприємствам використовувати єдину митну декларацію та єдину гарантію для переміщення товарів від країни-відправлення до країни-призначення без затримок та з використанням Електронної транзитної системи Європейського Союзу (NCTS).
Від березня 2021 року європейська митна інформаційна система NCTS застосовується в Україні в режимі тестування.
15 липня 2022 року Європейська Комісія подала проєкт пропозиції ЄС щодо запрошення України приєднатися до цієї Конвенції.
На думку Комісії, Україна відповідає всім необхідним критеріям для приєднання до Конвенції, включаючи правові, структурні та ІТ-вимоги.
В цьому році очікується рішення Спільного комітету EU-CTC про запрошення України приєднатися до Конвенції.
Головна мета – сприяти торгівлі між Україною, Європейським Союзом та іншими країнами спільного транзиту. Як очікується, ці запрошення мають призвести до суттєвих і відчутних переваг для трейдерів і митних адміністрацій шляхом спрощення транзитних і митних формальностей, зниження витрат, полегшення руху товарів і можливого збільшення торгівлі.
В 2022 році очікується розроблення українського національного програмного забезпечення для приєднання до нового покоління NCTS – Phase 5, що планується впровадити в усіх країнах ЄС до кінця 2023.
Запуск Програми Авторизованих економічних операторів (АЕО).
Інститут АЕО вперше описано Всесвітньою митною організацією в 2005 році в рамках Стандартів безпеки та сприяння глобальної торгівлі (SAFE Framework).
Юридичне підґрунтя для запровадження АЕО в Європейському Союзі з’явилося в 2008 році, шляхом внесення відповідних поправок до Митного кодексу ЄС.
АЕО було визначено, як учасника міжнародного ланцюга постачання товарів, функції та повноваження якого визначають національні митні адміністрації. До АЕО можуть відноситися виробники, імпортери, експортери, брокери, перевізники, порти, аеропорти, оператори терміналів, склади, дистриб’ютори та експедитори.
Програми AEO стали провідними в партнерстві між митницею та бізнесом. Вона передбачає можливість митним службам розділити свої обов’язки щодо безпеки з приватним сектором, водночас надаючи їм низку додаткових переваг. Програми передбачають такі стимули, як зниження рівня контролю, спрощені процедури, періодичне звітування, відстрочка платежу та репутаційні переваги тощо.
У тому ж 2005 році Україна висловила намір впровадити Рамкові стандарти ВТО для забезпечення безпеки та сприяння глобальній торгівлі.
Вперше в національному законодавстві України інститут АЕО з’явився у Митному кодексі 2012 року. У первинній редакції він мав назву Уповноважений економічний оператор. Фактично, до 2019 року ці правові норми не працювали.
Надалі, через ухвалення законодавчих змін, інститут змінив назву на Авторизовані економічні оператори і тільки в березні 2021 року перше (і наразі єдине) підприємство в Україні отримало статус АЕО.
Останні масштабні зміни в 2022 році чекають на своє затвердження Президентом України.
Як і в Митному кодексі ЄС національне законодавство України передбачає два типи авторизації: а) про надання права на застосування спеціальних спрощень та б) про підтвердження безпеки та надійності. Кожен тип авторизації пропонує різні види переваг.
Також, аналогічні європейським нормам, митне законодавство України для надання авторизації АЕО застосовує наступні критерії;
1) дотримання вимог митного та податкового законодавства України, а також відсутність фактів притягнення до кримінальної відповідальності;
2) належна система ведення бухгалтерського обліку, комерційної та транспортної документації;
3) стійкий фінансовий стан;
4) забезпечення практичних стандартів компетенції або професійної кваліфікації відповідальної посадової особи підприємства;
5) дотримання стандартів безпеки та надійності.
Одним з головних елементів ефективності правової конструкції АЕО є положення про митний аудит. Термін митний аудит охоплює різні типи митного контролю або оцінки, які здійснюються митницею для забезпечення дотримання суб’єктами господарювання законодавства та вимог у сферах, пов’язаних з митною справою. Аудит охоплює попередній аудит, аудит після очищення та повторну оцінку.
До 2019 року українське національне законодавство не мало таких правових норм. Вони з’явилися разом зі змінами щодо повноцінного функціонування інституту АЕО.
Останні зміни торкнулися також нових для національного законодавства механізму використання права бути почутим при розгляді митними органами заяв підприємств та запровадження процедури кінцевого використання в межах митного режиму Імпорту (можливості випуску у вільний обіг на митній території України іноземних товарів за зниженими ставками ввізного мита, встановленими Митним тарифом України).
Право бути почутим як фундаментальний принцип має загальне застосування в законодавстві Європейського Союзу. Вперше було застосовано Європейським Судом Справедливості (ЄС) з 1963 року в його рішенні від 4 липня 1963 року. Суд справедливості вважав право бути почутим загальним принципом права і що органи Співтовариства, перш ніж застосувати несприятливе рішення до будь-якої особи, повинні дозволити цим особам надати захист щодо висунутих проти них звинувачень. Суд також розглянув право бути почутим як принцип, загальновизнаний адміністративним законодавством усіх держав-членів.
У більш загальному плані право бути почутим захищає правильне застосування митних правил і процедур, та пов’язане з правом на захист, яке також є основним правом у правовій системі ЄС.
В митному законодавстві європейського Союзу нагадування про це фундаментальне право міститься в Регламенті No 952/2013, де безпосередньо зазначається про необхідність «окрім права оскарження будь-якого рішення, прийнятого митними органами, передбачити право кожної особи бути заслуханою до прийняття будь-якого рішення, яке негативно вплине на неї або її».
Серед іншого, це право передбачає обов’язкове посилання на документи та інформацію, на яких митні органи мають намір ґрунтувати своє рішення, а також посилання на право зацікавленої особи мати до них доступ.
В останніх змінах до Митного кодексу України з’явилася окрема стаття, яка стосується цього права. Нею вводиться дефініція «несприятливого рішення» – такого, що може мати несприятливий вплив на права зацікавленої особи.
Це стосується не усіх рішень митного органу, а лише окремих: про внесення змін до Рішень, про зупинення Рішення, про скасування або анулювання Рішення, про відмову в наданні Рішення, про відмову в завершенні процедури кінцевого використання.
Маючи намір ухвалити таке рішення, митні органи зобов’язані будуть направити зацікавленої особи відповідне повідомлення. Ця особа у належний строк зможе звернутися до митного органу із поданням письмових заперечень та додаткових документів чи відомостей.
Отже, останні зміни доводять, що Україна невпинно наближається до своєї мети – стати рівноправним членом Європейського Співтовариства.
Прагнення до Європейського Союзу стало для українців основним мотивом демократичних змін після проголошення незалежності.
Захист своєї незалежності в бою лише укріпило всіх у правильності обраного вектора.
Автор: Олег Щербак
адвокат, експерт з митної справи Delta International Law