Закон про адмінпроцедуру при вирішенні спорів з фіскальними органами?

Головне в цьому законі, що відрізняє його від звичайної процедури – це його загальна природа, в тому сенсі, що він визначає певні базові принципи, права і процедурні моменти, незалежно від виду адміністративного акту.

Відтепер для всіх адміністративних органів дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи, а сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності. На жаль, дотепер навіть податкова не надто дотримувалась цього принципу, але з іншої сторони, суди до нього часто звертались, як в податкових, так і в митних спорах, аргументуючи саме цим принципом своє рішення на користь позивача. Тому його поширення на всю сферу адміністративних відносин є доволі позитивним кроком.

Інша новація – це право бути почутим, право висловити свою думку ще до винесення рішення державним органом. На прикладі практичного кейсу: бувають випадки, коли у певній бізнес-моделі, розробленій разом з нашими клієнтами, ми радимо отримати попередню консультацію, щоб уникнути ризику того, що в майбутньому зміняться підходи. Як правило, коли звертаємось до відповідного органу, в самому зверненні просимо одразу про зустріч, на якій розкриваємо свої аргументи, пояснюємо наше розуміння і чому запропонована бізнес-модель є прийнятною, та не повинна викликати сумніви чи підозри. Тепер це правомірний інструмент адміністративного провадження.

Крім права на слухання, особа має право витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи. Державний орган зобов’язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.

З’являється процедура відводу посадової особи, якщо існують обставини, що викликають або можуть викликати сумнів у безсторонності або неупередженості посадової особи адміністративного органу.

Так, з’являється такий новий інструмент відстоювання своєї позиції, як експертиза. Дотепер, експертиза не мала визначеної ролі в адміністративних справах. Будь-які пояснення (навіть якщо вони були зроблені експертом чи спеціалізованою організацією, на кшталт SGS) мали роль виключно додаткових матеріалів. Тепер, згідно закону, якщо для надання оцінки обставинам справи необхідні спеціальні знання, адміністративний орган може призначати експерта, в тому числі та за клопотанням учасника справи. На практиці, це означає, що при відстоюванні своєї позиції щодо, наприклад, класифікації тих чи інших послуг або товарів, можна вже не просто дискутувати з інспектором – будь-то податкової чи митниці, а натомість звернутись з клопотанням про призначення експертизи. Ну, і звичайно, приємний бонус, що відмову від призначення експертизи можна оскаржити окремі від самого рішення (власне, так само як і в принципі, будь-яке інше процедурне рішення адміністративного органу, наприклад, відмовились провести слухання, не надали доступ до матеріалів справи, не задовольнили відвід посадової особи, не призупинили розгляд справи на час отримання додаткових документів і так далі). Також закон дозволяє витребовувати докази, які перебувають у володінні державного органу. Це відкриває цікаві можливості у тих випадках, коли адміністративний орган посилається на якусь інформацію, яка відома йому, але невідома вам. Наприклад, митний орган заявляє, що такі самі товари, як ваші ввозились раніше за значно вищою митною вартістю. Якщо дотепер ви були безсилі перед цим аргументом, бо ж відомості митних декларацій це конфіденційна інформація, то тепер ви матимете змогу у відповідь заявити, що це дуже добре, що були вищі митні вартості, але тепер нехай митний орган покаже знеособлену декларацію.

І насамкінець, оскарження. Насамперед, потрібно розуміти, що згідно закону, будь-який адміністративний акт у сфері дії закону підлягає оскарженню – і це радикальна зміна концепції. Більше того, закон прямо передбачає, що за результатами оскарження від державного органу можна вимагати значно більше, ніж скасування протиправного рішення:

1) припинення вчинення адміністративним органом певної дії;
2) визнання дії адміністративного органу протиправною та усунення її наслідків;
3) виконання адміністративним органом іншої дії, на яку особа має право і яка не була виконана на її вимогу;
4) визнання протиправним та скасування адміністративного акта чи окремих його положень;
5) визнання протиправним виконаного адміністративного акта чи окремих його положень, що призвело до настання незворотних правових наслідків;
6) вчинення адміністративним органом необхідних дій з метою відновлення порушеного права, свободи чи законного інтересу особи, а також усунення негативних наслідків, відшкодування матеріальної шкоди;
7) визнання бездіяльності адміністративного органу протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.
В якості заключення про позитивні новації закону, хотілося б відмітити ще один цікавий момент, а саме розгляд і вирішення справи в автоматичному режимі. Це надзвичайно великий крок вперед в запровадженні автоматизованих процедур взаємодії з державою, який дозволяє приймати рішення на підставі аналізу ризиків, і там де вони відсутні – виносити рішення автоматично, без втручання людини.